Довгий і повільний шлях до припинення вогню - без гарантій успіху

Після триденної зустрічі в Саудівській Аравії, з’явився промінь надії - хоча й дуже обережний. Учасники переговорів представили два окремі документи: один - між США та Росією, другий - між США та Україною.

Незважаючи на певні розбіжності, більшість пунктів збігалися. Сторони погодились забезпечити безпечну навігацію в Чорному морі, припинити використання сили та заборонити залучення цивільних суден у військових цілях.

Також був досягнутий консенсус щодо розробки механізмів для втілення домовленості про заборону ударів по енергетичній інфраструктурі як в Україні, так і в Росії.

Президент Зеленський висловив жаль, що в угоді немає чіткої заборони атак на цивільну інфраструктуру, але загалом оцінив прогрес позитивно. Він підтвердив, що Україна готова негайно дотримуватись положень щодо Чорного моря та енергетичних об'єктів.

До того ж, США задекларували свою підтримку в просуванні українського порядку денного - звільнення військовополонених, повернення цивільних заручників та дітей, насильно вивезених до Росії.

Проте на цьому надії ускладнились: Кремль оприлюднив третій документ, який фактично змінив суть попередньої домовленості.

У ньому йдеться про те, що режим припинення вогню в Чорному морі набуде чинності лише після зняття санкцій із російських банків, портів, страхових компаній та експортерів сільськогосподарської продукції.

Іншими словами, Росія намагається не просто повернутися до зернової ініціативи 2023 року, а використати ситуацію для ослаблення економічних обмежень.

Але навіть якби США погодились, багато з цих питань не підлягають їхньому одноосібному рішенню. Наприклад, повернення Росії до платіжної системи SWIFT потребує згоди Європейського Союзу.

Крім того, Кремль заявив, що домовленість щодо ударів по енергетиці діятиме ретроспективно з 18 березня, і може бути припинена в разі порушення з боку будь-якої сторони.

Отже, ми маємо справу з дуже крихким прогресом у напрямку деескалації бойових дій, без реальних гарантій. Довіри між сторонами небагато, а реалізація домовленостей - складний і довгий процес.

Навіть якщо нинішні документи залишаться в силі, це ще далеко не повне припинення вогню, на яке спочатку розраховували США.

Часто кажуть, що припинення вогню - це не подія, а процес. І саме так виглядає ситуація зараз.

Не важливо, що написано в угоді - важливо, чи втілять її в життя. І це стане справжнім випробуванням для обох сторін.

Чи дійсно вони хочуть миру?Чи просто шукають паузу, щоб перегрупуватись і продовжити боротьбу з новими силами?

Від відповіді на ці питання залежатиме не тільки доля цих домовленостей, але й майбутнє миру в Україні.